Совісні суди в Україні (остання чверть XVIII-середина XIX ст.)

Наук. ред. О. П. Реєнт. НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2011. – 266 с.
ISBN 978-966-02-6173-0.У монографії з’ясовується роль і місце совісних судів в українському суспільстві кінця XVIII–першої половини XIX ст. Засновуючи їх у кожному губернському центрі під час реформування місцевого управління, Катерина II намагалася зіпертися на європейські взірці, поклавши в основу діяльності цих інституцій головні ідеї та принципи Просвітництва – гуманізм, священне право приватної власності, повагу до людини з її слабкостями й вадами. На відміну від інших судів совісний виконував не лише каральну функцію, а й намагався примиряти конфліктуючі сторони згідно з умовами, які ті самі пропонували. Караючи, совісні суди виховували в порушників почуття відповідальності за скоєні злочини, залучаючи до осуду громадськість, родину, церкву. Визначено станову виборність як основний критерій формування суддівського корпусу, коли дворянська корпорація та міщанська й селянська громади обирали суддями високоморальних, відповідальних та авторитетних місцевих діячів, яким довірялося здійснювати судові повноваження, описано умови служби цих посадовців. На основі архівних матеріалів висвітлено судові практики совісних судів, які розглядали земельно-майнові суперечки, сімейні сварки, злочини малолітніх, душевнохворих, а також справи про чаклунство та забобони. Визначено, що саме з компетенції совісних судів було найбільш запитуваним і чому